Учитель фізичної культури та «Захисту Вітчизни»

Безлюдівського юридичного ліцею

імені Героя Радянського Союзу І.Я. Підкопая

Харківської районної ради

Харківської області

Безлюдівський юридичний ліцей імені І.Я.Підкопая направляє досвід роботи вчителя фізичної культури Білого Володимира Валерійовича «Формування загально-навчальних умінь та навичок, розвиток рухової діяльності учнів 10-11 класів», який має кваліфікаційну категорію «спеціаліст вищої категорії» та педагогічний стаж 12 років.

Білий В.В. виявляє високий рівень професійності, досконало володіє ефективними формами організації навчально-виховного процесу. Для успішного вирішення та досягнення мети виховання намагається постійно дотримуватися наукового підходу до організації навчально-виховного процесу. Приділяє велику увагу охороні здоров'я підростаючого покоління, гармонійному розвитку особи, підвищенню масовості фізичної культури і спорту.

Організовуючи заняття фізичною культурою на уроках, динамічних перервах, в ГПД, спортивних змаганнях він дбає про те, щоб молоде покоління росло фізично розвиненим, здоровим, життєрадісним, готовим до захисту Батьківщини.

Вчитель створює найсприятливіші умови, у яких кожен учень відчуває себе успішним, фізично спроможним. Прибічник навчання дітей без примусу, що передбачає широке використання активних методів навчання. Дотримується демократичного стилю у спілкуванні.

Піклуючись, щоб кожен учень змолоду був фізично вдосконаленим, володів знаннями в області гігієни і медичної допомоги, вів здоровий спосіб життя, він вбачає майбутнього громадянина України, соціально зрілою, працелюбною і творчою особистістю. Для цього використовує інтерактивні методи.

Учні Володимира Валерійовича виявляють активність у спортивних змаганнях. Їхня діяльність відмічена сертифікатами, дипломами та грамотами. Вони є неодноразовими чемпіонами Харківської області з карате-до. Чемпіонами та призерами України стали: Полупан Вадим, кандидат в майстри спорту; Нєсмєянов Вадим, кандидат в майстри спорту, Марченко Денис, Черевань Євгеній, Коновалов Вадим, Коц Артем.

Білому В.В. оголошено подяку адміністрацією Безлюдівського юридичного ліцею за творче ставлення до роботи та активну життєву позицію. Значний особистий внесок у роботу з обдарованими дітьми, високу професійну майстерність відзначено грамотою відділу освіти Харківської районної державної адміністрації.

Білий Володимир Валерійович

Висновок

про педагогічну та методичну діяльність

вчителя фізичної культури та «Захисту Вітчизни»

Безлюдівського юридичного ліцею

імені Героя Радянського Союзу І.Я. Підкопая

Харківської районної ради

Харківської області

Першочергове завдання освітян – прищепити любов у вихованців до процесу навчання. Тому вчитель фізичної культури Білий Володимир Валерійович намагається постійно вдосконалювати урок, веде пошук оптимальних форм організації навчальної діяльності учнів.

Виховує активну життєву позицію, етичні і вольові якості, які сприяють свідомій потребі в заняттях фізичною культурою і спортом.

Забезпечує якісне формування особи кожного що навчається, що володіє хорошим фізичним здоров’ям, здатною адаптуватися до будь-яких життєвих ситуацій, прагнучою до постійного самоудосконалення. Використовує інноваційні методи та демократичні стратегії у навчальному процесі. Вчитель керується демократичним стилем спілкування, під час якого підтримується ініціатива учня. Роботу ґрунтує на стимуляції почуття гідності та самоповаги.

Вчитель спрямовує ініціативу учнів, формує знання по фізичній культурі та спорту, прищеплює навички самостійної роботи. Білому В.В. вдається коригувати роботу учнів так, щоб вони не сприймали це як примус і усвідомлювали відповідальність, бо навчання тісно пов’язане з життя.

Педагогічний процес, в першу чергу, направлений на розвиток і саморозвиток учня, на створення відповідної програми схеми (моделі) технології, орієнтуючій його на управління заняттями фізичними вправами.

Оптимальна технологія фізичного виховання школярів направлена на формування рухового режиму.

Для забезпечення оздоровчо-освітнього простору школярів здійснює безперервну самоосвіту, вдосконалює методичний рівень, веде моніторинг рівня фізичного розвитку тих, що навчаються, організацію роботи ради КФК, зв’язок з дитячими – юнацькими спортивними клубами, зв’язок з батьками, іж наочний зв’язок, спільну роботу з медичним персоналом.

Оптимальна технологія фізичного виховання школярів направлена на формування рухового режиму.

НАВЫКИ

Опис досвіду.

Подання педагогічного досвіду.

Опис системи роботи

Тема досвіду:

Формування загально-навчальних умінь та навичок, розвиток рухової діяльності учнів 10-11 класів на основі диференційного:

Автор досвіду: Харківська область, Харківський район, Безлюдівський юридичний ліцей

Білий Володимир Валерійович, вчитель фізичної культури та «Захисту Вітчизни», спеціаліст вищої категорії, майстер спорту України з карате-до.

Провідна ідея:

Уроки фізичної культури повинні бути спрямовані на вирішення оздоровчих завдань школярів, на виховання нової людини, в якій органічно поєднувалось би духовне багатство, моральна чистота та фізична досконалість

Актуальність досвіду:

Активізувати фізично-оздоровчу і спортивну роботу серед різних груп населення, підвищення ролі фізичної культури і спорту в оздоровленні нації, відлучення підлітків та молоді від шкідливих звичок, удосконалення форм і методів фізичного виховання

Наукова обґрунтованість:

В останні роки в центрі уваги дослідників, які вважають за необхідність подальшого поліпшення системи фізичного виховання школярів, стоїть питання удосконалення нормативних вимог з метою більш ефективного розвитку здібностей школярів. Під час дослідження фізичного стану школярів було встановлено, що найбільш ефективним у розвитку фізичної підготовки є більш високий режим рухової діяльності, яка досягається застосуванням фізичної культури та спорту.

Мета досвіду:

Вдосконалення процесу фізичного виховання дітей старшого шкільного віку на основі диференційного підходу

Завдання:

Поєднуючи традиційне викладання з інноваційними технологіями навчання, застосовувати ефективні прийоми та методи роботи на уроках фізичної культури, що сприятимуть охороні здоров’я дитини, підвищення його функціональних можливостей, рівня фізичної і рухової підготовленості; створювати умови для розвитку здібностей кожної дитини.

Результативність:

набуття учнями предметних умінь та навичок, особистісних та соціальних якостей;

розв’язання проблем методом співпраці за умови привітного спілкування і терпеливого ставлення до поглядів інших;
вміння аналізувати, порівнювати, знаходити, оцінювати, досліджувати, зосереджувати, використовувати результати, активно займатися самоосвітою;
використання умінь і навичок конструктивно-критичного мислення, комунікативних навичок, ініціативи, самостійності, навичок колективної діяльності й прийняття колективних рішень;
формування режиму школярів, виховання ціннісних орієнтацій, фізичне і духовне вдосконалення особи, закріплення потреби в регулярних заняттях фізичною культурою і вибраним видом спорту;
вдосконалення єдності трьох підсистем людини: мотиваційної (установка), інформаційної (знання), операційної (уміння);
емоційно-ціннісне ставлення до життя, загальнолюдських та національних духовних цінностей;
активна позиція особистості.

Провідна педагогічна ідея досвіду полягає у вдосконаленні процесу викладання фізичної культури на основі диференційованого викладання предмета та формування стійкої потреби кожного школяра в руховій активності.

Теоретична база досвіду

В процесі пошуку шляхів, форм і методів активізації фізичного навчання, виховання і оздоровлення (підвищення рухової активності) школярів, спираючись у своїй роботі на свої практичні дослідження мною були використані нові наукові концепції та теорії Борисової Ю. Ю. [3], Глазиріна І. Д. [4], Пятисоцької С. С. [13], Подоляки А. Є. [11], яка отримала схвальний відгук в КВНЗ «Харківська академія неперервної освіти».

У дітей одного календарного віку та статі існують відмінності у формі та розмірі серця, а також його функціонування, у розмірах, структурі кісткового апарату, м'язової системи, у розмірах довжини та маси тіла, окружності грудної клітки, показниках життєвої ємності легень та інших ознак [14, 16, 17]. Це зумовлено невідповідністю між так званим паспортним та біологічним віком дітей. Біологічний вік – поняття збірне, що відображає індивідуальний фактично досягнутий рівень морфофункціональної зрілості окремих тканин, органів, систем і організму в цілому. Біологічний вік залежить від генетичних особливостей росту і розвитку, а також від умов зовнішнього середовища, в якому виховується дитина – від соціальних, побутових, матеріальних факторів, що визначають спосіб життя. Розбіжності між паспортним та біологічним віком можуть досягати в старшому шкільному віці до 2 років, що викликає необхідність підбирати засоби та методи адекватні біологічному розвиткові, а не календарному віку дітей.

Тому розбіжність у значеннях індивідуальних показників осіб одного віку і статі свідчить, що загально-груповий підхід неефективний через різні морфологічно-функціональні можливості школярів віднесених до основної групи.

Внаслідок невідповідності застосовуваних засобів і методів фізичної підготовки школярів, їх фізичному та психологічному стану знижується їх ефективність, оскільки вони не розраховані на певний рівень морфологічно-функціонального розвитку тієї чи іншого учня та можуть оцінюватися як занадто важкі для одних дітей і легкі – для інших [12].

Умови виникнення досвіду.

Я працюю вчителем фізичної культури у Безлюдівському юридичному ліцеї. Даний учбовий заклад характеризується стійким контингентом учнів, оскільки в районах, прилеглих до нього, спостерігається мала міграція населення. Будівля знаходиться поблизу культурних центрів, що сприятливо позначається на учбово-виховному процесі.

Актуальність досвіду

Однією з причин недостатньої ефективності роботи вчителів фізичної культури є традиційний підхід до організації навчально-виховного процесу, який не враховує індивідуальних особливостей кожного учня. Більшість з існуючих методик фізичного виховання розроблені з урахуванням вікових закономірностей розвитку організму та статевих відмінностей [9, 15]. Необхідність врахування в процесі занять морфологічно-функціональних відмінностей дітей загальновідома. Діти одного хронологічного віку і статі не являють собою однорідну групу [18]. Віковому процесу росту та розвитку організму дітей властиві значні індивідуальні коливання. Загально-груповий підхід неефективний через різні морфологічно-функціональні можливості. Виникає необхідність підбирати засоби та методи, адекватні біологічному розвитку, а не календарному віку дітей. Вирішення дидактичних, методичних та організаційних проблем диференціації та індивідуалізації процесу фізичного виховання, на думку дослідників, складне, але необхідне завдання [2]. Саме ця проблема привернула мою увагу та спонукала до розробки методики диференційованого використання засобів фізичної культури.

Охорона здоров'я дитини, підвищення його функціональних можливостей, рівня фізичної і рухової підготовленості, є у всіх програмах навчання і виховання загальноосвітніх установ. З вищесказаного ясно, що рухова активність - підґрунтя здоров'я. Актуальність досвіду полягає у вирішенні тих протиріч, які були виявлені в ході аналізу моєї педагогічної діяльності:

1. Між поширеним малорухливим способом життя школярів і збільшеними вимогами до зміцнення і збереження їх здоров'я.

2. Між зневажливим відношенням окремих школярів до занять фізичною культурою і необхідністю постійного підвищення рівня їх рухової активності.

3. Між розповсюдженням шкідливих звичок в учнівському середовищі і сучасним курсом суспільства на здоровий спосіб життя.

Диференційована робота на занятті залежить від етапу навчання школярів руху:

на першому етапі, коли пояснюється та показується нова вправа, рухове завдання може носити загальний характер, тобто для всіх груп бути однаковим по змісту і способу виконання;
на другому етапі, коли здійснюється засвоєння навчального матеріалу та виробляється правильне уявлення про елементи руху, учні розподіляються по групах, кожна з яких виконує спеціально призначене для неї завдання;
на третьому етапі, коли закріплюється і удосконалюється техніка руху, рухове завдання носить загальний характер, тому що заняття тут часто містить ігрову або сюжетну форму і вимагає колективних дій дітей.

Важливою проблемою в здійсненні фізичного виховання є формування мотиву до занять фізичною культурою і спортом. Рішення цієї задачі можливе тільки при обліку тих провідних потреб, які визначають життєдіяльність людини.

Шамін А.М., автор теорії формування фізкультурних потреб і здібностей відзначає, що готовність особи до діяльності будь-якого роду є єдність трьох сформульованих підсистем людини: мотиваційною (установки), інформаційною (знання), операційній (уміння). Все ці три підсистеми формуються і в процесі фізичної культури.

Ступінь новизни: раціоналізація, удосконалення окремих сторін педагогічної праці.

У використовуваній мною технології форми і зміст занять фізичними вправами взаємозв'язані і розташовані в системі, що формує руховий режим учня в мінімально необхідному об'ємі рухової діяльності, що становить 14 годин занять на тиждень (дві години щоденно).

Основною формою диференційованого навчання є рухові завдання, які розробляються для кожної групи школярів.

1-й варіант. Діти одержують завдання однакові по змісту, але різні по способу виконання\з-

Наприклад, завдання по вдосконаленню стрибку в довжину з місця в цьому варіанті можуть носити такий характер:

виконувати стрибок з положення – низький присід;
стрибати, відштовхуючись однією ногою від стіни;
стрибати з обруча в обруч.

2-ий варіант. Кожній групі може визначатися різний по змісту навчальний матеріал, але однаковий по способах виконання.

Наприклад: завдання по вдосконаленню підстрибування на одній нозі можуть мати наступний різновид:

стрибки на одній нозі, перестрибуючи гімнастичну лаву;
стрибки через накреслені лінії;
підстрибування на одній нозі.

3-ій варіант. Кожна група може одержувати завдання різне по змісту й способу виконання:

стрибки з місця у висоту;
стрибки в довжину з місця, перестрибуючи перешкоду;
підстрибування на двох ногах, просуваючись боком уперед.

Варіанти завдань підбираються з урахуванням індивідуальних особливостей школярів:

для дітей з високими руховими можливостями плануються завдання, пов'язані зі збагаченням їх рухових умінь і навичок;
дітям із середніми руховими можливостями пропонуються завдання, спрямовані на вдосконалення техніки фізичних вправ, розвиток фізичних і вольових якостей;
дітям з низькими руховими можливостями пропонуються завдання, спрямовані на засвоєння техніки вправ, і сприяють загальному фізичному та вольовому розвитку.